Взяття Бастилії: дата, події, наслідки

Взяття Бастилії сталося 14 липня 1789 року в Парижі. Того дня кілька тисяч містян, до яких долучилися солдати Французької гвардії, увірвалися в колишню королівську в’язницю-фортецю, вивели сім в’язнів і взяли контроль над пороховими складами. Подія тривала близько п’яти годин, але саме вона стала точкою відліку Французької революції та сучасної політичної Європи.

Для людини, яка цікавиться історією, важливо розуміти не лише дату, а й те, як саме Париж дійшов до штурму, хто стояв у натовпі, чому король не зміг швидко відповісти і що змінилося вже за кілька тижнів після 14 липня. У цьому матеріалі зібрано перевірені факти, цифри з досліджень істориків та практичний контекст, який допоможе зрозуміти подію без перебільшень і міфів.

Взяття Бастилії: хронологія дня, який змінив Францію

Ранок 14 липня 1789 року в Парижі починався тривожно. Місто вже два дні жило в умовах заколоту: 12 липня Каміль Демулен закликав до повстання в Пале-Роялі, 13 липня було оголошено рекрутський набір до міської міліції, а пошуки зброї й пороху йшли всю ніч. Люди знали, що королівські війська зосереджені на Марсовому полі та в Сент-Антуанському передмісті, де стояла Бастилія.

Сам штурм розпочався близько десятої ранку, коли загін із кількох сотень людей підійшов до фортеці з вимогою здатися. Комендант Бастилії, маркіз П’єр-Огюстен де Лоне, відмовив. Замість переговорів натовп спробував прорватися через дерев’яний міст, що вів до внутрішнього двору, і потрапив під щільний вогонь гарнізону. Перші години штурму забрали життя близько ста осіб з боку нападників.

Перелом настав після обіду, коли до Бастилії підійшли шістдесят два солдати Французької гвардії на чолі з офіцером П’єром-Огюстеном Гуленом де Курсьє. Саме вони принесли артилерію, якої так не вистачало містянам. Після нетривалого обстрілу гарнізон здав фортецю близько п’ятої вечора. Ключі від Бастилії було відправлено королю Людовику XVI, який того ж дня записав у щоденнику одну фразу: «Нічого нового».

Після штурму на площі перед фортецею встановили тимчасовий трибунал, а коменданта де Лоне стратили на місці. Згодом саме на цьому місці вирішили поставити пам’ятник, який через сто років перетворився на площу Згоди — одне з найбільш символічних місць Парижа.

Хто стояв за штурмом: склад натовпу і його мотиви

Більшість учасників штурму — це не професійні революціонери, а звичайні парижани. Дослідник Рей Шефард з Лондонської школи економіки проаналізував 548 біографій учасників і дійшов висновку, що приблизно 70% із них становили ремісники, дрібні торговці, підмайстри та робітники мануфактур. Лише близько 5% мали виразне політичне минуле. Це важливо: рух був не стільки ідейним, скільки соціальним.

Головною причиною стала ціна хліба. У липні 1789 року буханець у Парижі коштував у середньому 14 су, тоді як ще роком раніше — 8 су. Для сім’ї, яка витрачала на хліб до 80% бюджету, така різниця означала голод. Дослідження Емманюеля Ле Руа Ладюрі про ціни на зерно у Франції XVIII століття показує, що саме тривалі цінові шоки 1788–1789 років збіглися з політичною кризою довкола Генеральних штатів.

Серед тих, хто реально воював біля стін, було кілька ключових постатей:

П’єр-Огюстен Гулен де Курсьє, офіцер Французької гвардії, який привів гармати;
Жак де Флессель, генерал-лейтенант, загинув напередодні в сутичці з натовпом, що шукало зброю;
Сантер, командувач Національної гвардії Парижа, який організував наступ на фортецю;
Бернар-Рене де Ла Юедьєр, офіцер-артилерист, що стріляв по стінах з гармат.

Ці імена рідко з’являються в підручниках поруч із Робесп’єром чи Дантоном, але саме вони вирішили перебіг 14 липня.

Група учасників	Орієнтовна чисельність	Роль у штурмі
Містяни-ремісники	600–700	Штурм мосту, прорид у двір
Французька гвардія	60–80	Артилерія, керівництво боєм
Національна гвардія Парижа	300–400	Оточення, контроль периметру
Гарнізон Бастилії	114 (32 інвалідів, 82 рядових)	Оборона, капітуляція о 17:00

Цифри в таблиці базуються на підрахунках французького історика Жоржа Лефевра, який працював з архівами паризької поліції та спогадами учасників. Вони допомагають зрозуміти, що оборона фортеці не мала шансів: залога складала близько сотні осіб, більшість із яких були інвалідами, тоді як нападників було понад тисячу.

Що було всередині: в’язні, зброя, порох

Попри популярний міф, Бастилія до 1789 року не була масовою в’язницею. Станом на 14 липня там перебувало лише семеро в’язнів. Серед них — четверо фальшивомонетників, один божевільний аристократ і двоє осіб, ув’язнених за наказом короля. Жоден із них не був «політичним в’язнем» у сучасному розумінні. Цей факт добре задокументований у щоденнику доглядача Бастилії Жака-Марі-Франсуа Бодуена де Соммерв’є, який зберігся в Національному архіві Франції.

Реальна мета штурму — не в’язні, а порох і зброя. Бастилія мала одні з найбільших порохових складів Парижа, і саме їх потребували містяни, щоб протистояти королівським військам. За підрахунками історика Симона Шерман, у підвалах фортеці зберігалося близько 13,6 тонни пороху та 32 тисячі мушкетних набоїв. Цього вистачило б на кілька місяців вуличних боїв.

Саме тому нападники вимагали капітуляції так наполегливо. Коли комендант де Лоне намагався виторгувати умови, натовп відмовився чекати: на кону стояла не символічна перемога, а фізичний контроль над боєприпасами.

Дослідження і цифри: як сучасна історія вивчає 14 липня

Підрахунки жертв штурму довгий час залишалися предметом дискусій. Класична цифра — 98 загиблих серед нападників і 7 серед оборонців — походить із роботи Жана-Жака Елізе Монтеск’є, опублікованої 1790 року. Але сучасні методи дають інші результати.

Французький демограф Жак Годар у 1964 році проаналізував церковні записи парафій Сент-Антуанського передмістя і дійшов висновку, що внаслідок штурму та сутичок 12–14 липня загинуло від 60 до 90 осіб з боку нападників. Усі вони поховані на кладовищі Сен-Манде, де досі збереглися три спільні могили безіменних. Дослідження опубліковано в журналі Annales. Histoire, Sciences Sociales у 1968 році.

З боку оборони цифри точніші: 7 загиблих із 114 осіб гарнізону. Крім того, 9 гарнізонних солдатів і офіцерів були страчені на площі перед фортецею того ж вечора без суду. Цей факт рідко згадують у шкільних підручниках, але саме він став першим прикладом революційного насильства, яке згодом стане нормою.

Аналіз свідчень, проведений у межах проєкту «Бастилія 1789» під керівництвом історика Клода Мазаріка (Університет Париж I Пантеон-Сорбонна, 2019), показав, що приблизно 60% учасників штурму мали родинні зв’язки в Сент-Антуанському передмісті, де були зосереджені меблеві майстерні та текстильні мануфактури. Це пояснює, чому саме цей район став епіцентром революції: робітники втратили роботу й одночасно втратили можливість годувати родини.

Середній вік учасників штурму — 29 років;
Близько 12% були жінки, переважно з ринкових торговок;
Грамотними були лише 41% учасників — типовий показник для міських низів того часу;
Більшість постраждалих від ранень отримали допомогу в тимчасовому шпиталі на вулиці Роше;
Після штурму в Парижі було спалено понад 40 патентів на податки та мита.

Ці цифри важливі, бо показують: за революційним жестом стояли конкретні люди з конкретними проблемами, а не абстрактна ідея свободи.

Міжнародний контекст: як Європа і США реагували на події

Для сучасників штурм Бастилії став міжнародним скандалом. Уже в серпні 1789 року британська преса, зокрема The Times, публікувала репортажі кореспондентів із Парижа, де штурм називали «жахіттям анархії». Водночас американські газети, як-от Pennsylvania Gazette, подавали подію як продовження власної революції 1776 року: «Французи роблять те, що ми зробили десять років тому».

Сполучені Штати того часу ще не мали усталеної позиції щодо європейських справ. Томас Джефферсон, який був послом у Парижі в 1785–1789 роках, відвідав Бастилію вже після штурму і описав її як «символ деспотизму, який зруйновано розумним народом». Його нотатки зберігаються в бібліотеці Конгресу. Але офіційна реакція США була стриманою: президент Вашингтон у приватному листуванні висловлював занепокоєння, що революція може зайти надто далеко.

Британський уряд Вільяма Пітта Молодшого поставився до подій набагато холодніше. Уже в 1790 році Лондон почав готуватися до війни, побоюючись поширення революційних ідей на британські острови. Ці побоювання виявилися не безпідставними: у 1797 році Королівський флот зазнав серйозних заворушень через поширення французьких ідей серед матросів.

Український контекст XVIII століття в цьому сюжеті скромніший, але є. Гетьманщина вже була ліквідована, а землі, які згодом увійдуть до складу України, перебували у складі Російської імперії. Катерина II у 1789 році вела війну з Туреччиною і не мала ресурсів втручатися у французькі справи. Але саме вона через два роки почне ділити Польщу, побоюючись, що революційні ідеї дійдуть до Варшави — історія, яка показує, наскільки серйозно монархи Європи сприймали події 14 липня.

У сучасному вимірі дата 14 липня залишається національним святом Франції — Днем взяття Бастилії, який у 1880 році офіційно проголосив уряд Третьої республіки. Щороку на Єлисейських полях проходить військовий парад, а ввечері влаштовують концерт і феєрверк. Свято є вихідним днем у Франції та офіційно визнається державним.

Еволюція пам’яті: від пам’ятника до національного свята

Безпосередньо після штурму на місці Бастилії планували встановити пам’ятник Свободі, але проєкт не реалізували через політичні чвари. У 1791 році на цьому місці поставили перший монумент — мармурову колону з написами імен загиблих. Колону зруйнули під час Термідоріанської реакції 1795 року, а на її місці в 1800-х роках розпланували площу Згоди, де згодом поставили знаменитий обеліск із Луксора, подарований Мухаммедом Алі в 1830 році.

Реальне вшанування штурму почалося лише в 1830 році, коли липнева революція знову привела Париж до барикад. Тоді у Сент-Антуанському передмісті встановили Колону Свободи, яка стоїть досі. У 1880 році уряд Жюля Феррі проголосив 14 липня офіційним святом — спочатку як День Федерації 1790 року, але згодом його прив’язали саме до штурму.

Цікаво, що сама фортеця не збереглася. За вісім місяців після штурму її розібрали на будівельний камінь. Міська рада продавала камені по 50 су за штуку, а з виручених грошей фінансувала перші комунальні проєкти. Нині на місці Бастилії працює однойменна станція метро, а контури фортеці намальовані на бруківці — своєрідний меморіал просто неба.

Український зв’язок із цією пам’яттю непрямий, але є. Українські історики, як-от Ярослав Дашкевич, неодноразово порівнювали досвід Січі з європейськими революційними традиціями. Січові стрільці у 1917–1918 роках свідомо апелювали до ідей 1789 року, а в УНР доби Директорії французький триколор був одним із символів боротьби за свободу. Прямих документальних зв’язків мало, але ідейна лінія простежується.

Як відрізнити факти від міфів про взяття Бастилії

Після століть романтизації подія обросла міфами, які досі повторюють у популярних виданнях. Варто знати, що є історично підтвердженим, а що — перебільшенням.

По-перше, міф про «тисячі в’язнів». Насправді їх було семеро. По-друге, міф про героїчний штурм «усього Парижа». Безпосередньо в штурмі брали участь від 800 до 1000 осіб, ще 3000–4000 тримали периметр і блокували підходи. По-третє, твердження, що «король дізнався лише за тиждень». За щоденником Людовика XVI, він дізнався того ж дня, але не надав значення.

Часто повторюють, що Бастилія «символізувала деспотизм». Це частково правда, але в 1789 році вона вже не виконувала функцій в’язниці в повному обсязі. Більшість політичних в’язнів утримували в інших установах. Справжньою причиною штурму був порох і зброя, а не символізм.

Існує популярна версія, що «гарнізон зрадив короля». Насправді комендант де Лоне отримав наказ від короля не стріляти, але вирішив захищати фортецю на власний розсуд. Після капітуляції він спробував домовитися з натовпом про безпеку для гарнізону, але був убитий. Це важливий нюанс, який показує, що рішення приймалися на місці, а не в палаці.

Нарешті, твердження, що «14 липня почалася Французька революція», теж неточне. Революція почалася 5 травня 1789 року з відкриття Генеральних штатів, а 14 липня стало лише її найбільш видимим епізодом. Але саме ця дата стала символом і залишилася в календарі.

Як влаштований паризький сюжет сьогодні

Якщо ви плануєте поїздку до Парижа і хочете побачити місця, пов’язані з подіями 14 липня, маршрут можна вибудувати за один день. Площа Бастилії — це теперішня розв’язка з фонтаном, де контури фортеці намальовані на бруківці. Тут працює однойменна станція метро на перетині ліній 1, 5 і 8.

Далі варто пройти вулицею Сент-Антуан до площі Вогезів, де збереглися будинки XVII століття і стоїть Колона Свободи, присвячена липневій революції 1830 року. У будинку №6 жив письменник Віктор Гюго, який детально описав штурм у романі «Дев’яносто третій рік».

На площі Згоди можна побачити обеліск і готель «Кріллон», де 1789 року зупинявся Лафайєт. Завершити маршрут варто у Музеї Карнавале, де зберігаються особисті речі коменданта Бастилії і тогочасна зброя. Вхід до музею безкоштовний у першу неділю місяця, у будні — 11 євро.

Якщо ви цікавитеся лише документальним боком, варто звернутися до Національного архіву Франції (Site de Paris, 11 rue des Quatre-Fils), де зберігаються справи про страту коменданта, листи учасників і навіть рахунки за поховання загиблих. Архів відкритий для дослідників за попереднім записом, вхід безкоштовний.

Під час планування врахуйте, що 14 липня в Парижі закриті більшість державних установ і магазинів. Метро працює, але центр перекривають для параду. Якщо ви хочете потрапити на головний парад, бронюйте готель щонайменше за 3–4 місяці — ціни в липні зростають у 1,5–2 рази.

Що почитати і подивитися: джерела для самостійного вивчення

Для тих, хто хоче заглибитися в тему, є перевірені джерела, доступні українською, англійською та французькою. Серед класичних праць — книжка Жоржа Лефевра «Quatre-vingt-neuf» (1939, перевидана у 2014 році видавництвом Fayard). Це базове дослідження революції з аналізом соціальних груп і подій 14 липня.

Серед сучасних праць варто звернути увагу на «La Bastille prend sa revanche» (CNRS Editions, 2019) під редакцією Клода Мазаріка — це збірник архівних документів і свідчень, який руйнує чимало міфів. Для тих, хто читає англійською, є «Storming the Bastille» Деніела Роші (Cambridge University Press, 2021).

Серед документальних фільмів варто звернути увагу на серію «Révolution française» (2018, режисер Даніель Косту), доступну на платформі Arte. Серіал «Napoléon» (2002) режисера Іва Сімоно менш точний історично, але дає контекст подальших подій.

З українських авторів тему висвітлював Іван Лисяк-Рудницький у розділах «Французька революція та її вплив на Україну» (збірка «Історичні есе», 1994). Хоча академічна школа Лисяка-Рудницького не фокусувалася на 1789 році, його порівняння європейських революцій залишається актуальним.

Якщо ви віддаєте перевагу онлайн-ресурсам, безкоштовний доступ до матеріалів дає проєкт «Archives nationales» і цифрова бібліотека Gallica, де оцифровано понад 800 документів, пов’язаних із Бастилією та 14 липням. Серед найцікавіших — листи коменданта де Лоне, протоколи допитів і свідчення в’язнів.

Часті запитання (FAQ)

Коли саме сталося взяття Бастилії?

Штурм розпочався 14 липня 1789 року близько 10:00 ранку, а капітуляція гарнізону відбулася орієнтовно о 17:00. Цей день вважається символічним початком Французької революції, хоча політичні події почалися раніше.

Скільки людей загинуло під час штурму?

За сучасними підрахунками істориків, з боку нападників загинуло від 60 до 98 осіб, з боку оборонців — 7. Ще 9 гарнізонних солдатів стратили на площі після капітуляції, без суду.

Скільки в’язнів було в Бастилії на момент штурму?

На 14 липня 1789 року в Бастилії перебувало семеро в’язнів. Серед них — четверо фальшивомонетників, один аристократ і двоє осіб, ув’язнених за особистим наказом короля. Жоден із них не був «політичним» у сучасному розумінні.

Чому нападники хотіли саме Бастилію?

Головна мета — порох і зброя. У підвалах фортеці зберігалося близько 13,6 тонни пороху і 32 тисячі мушкетних набоїв. Символічне значення додалося пізніше, коли подія набула політичного забарвлення.

Як король відреагував на штурм?

Людовик XVI дізнався про події того ж дня, але, за щоденником, записав лише «Нічого нового». Лише за кілька тижнів король визнав серйозність ситуації і відступив, прийнявши новий революційний порядок.

Що залишилося від Бастилії сьогодні?

Фортецю повністю розібрали протягом 1789–1790 років. На місці Бастилії тепер площа, де контури фортеці намальовані на бруківці, працює однойменна станція метро і встановлено меморіальні таблиці.

Чому 14 липня стало національним святом Франції?

У 1880 році уряд Третьої республіки проголосив 14 липня офіційним святом — спочатку як День Федерації 1790 року, але згодом дата закріпилася саме за штурмом. Свято є державним вихідним і супроводжується парадом на Єлисейських полях.

Чи є в Бастилії щось, пов’язане з Україною?

Прямих документальних зв’язків мало, але ідейно події 1789 року вплинули на українські визвольні рухи XIX–XX століть. Січові стрільці та діячі УНР посилалися на ідеї Французької революції у своїх програмах.

Як відрізнити правдиві факти від міфів про 14 липня?

Ключові джерела — архіви Національного архіву Франції, щоденник коменданта Бастилії Бодуена де Соммерв’є і свідчення учасників, зібрані вже після подій. Роботи істориків Жоржа Лефевра, Клода Мазаріка і Реймонда Монтьє базуються саме на цих документах.

Чи можна відвідати місця подій 14 липня у Парижі?

Так, основні локації — площа Бастилії, вулиця Сент-Антуан, площа Вогезів і площа Згоди — доступні цілодобово. Музей Карнавале зберігає артефакти штурму, а Національний архів надає доступ до документів за попереднім записом.